Підготовка дитини до школи

 

Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятої години вечора, вставати о сьомій годині ранку).

Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть дитину правильно гортати сторінки.

Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

 

Готуємо руку дитини до письма

 

Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки: пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки дитини до письма.

 

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику, пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

 

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Наприклад, «Буду вправним музикантом» – імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, флейта, сопілка, баян).

 

«Пальчики крокують» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

 

«Упіймаю – не відпущу» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

 

«Підйомний кран» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

 

«Нанизування намистинок» – нанизати на ниточку намистинки.

 

«Умілі ручки» – імітація рухів, які виконуються під час певної роботи (як бабуся ліпить вареники, як мама пришиває ґудзика, як тато керує машиною).

 

«Пальчики танцюють» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

 

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів (лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

 

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати, що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали у дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом, безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

 

 

 

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

 

Зазвичай батьки вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання.

 

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Основні компоненти психологічної готовності: мотиваційна, інтелектуальна, емоційно-вольова, особистісна готовність.

 

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

 

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

 

1) ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

 

2) виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

 

3) відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

 

4) віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень – оцінці, а не іншими видам заохочення, характерним для безпосередньо-особистісних відносин – солодощам, подарункам;

 

5) визнає авторитет учителя.

 

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

 

 

 

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

 

1) обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

 

2) рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

 

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

 

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, підтримують впевненість у собі та прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

 

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, однокласників, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

 

У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

 

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

 

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

 

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

 

Навички спілкування:

 

– сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

 

– розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

 

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

 

Cпілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів. Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

 

Отже, формуйте у дитини готовність до школи, адже її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

Поради батькам

 

1. Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір, впирається, шукає нове заняття (цим вона прагне виразити свою самостійність, незалежність, потребу бути доросліше), їй необхідно допомогти: перш за все продемонструвати свою пошану до дитини – бути спокійним, розумним, терплячим. Слід надати їй справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, а в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення і успіхи в корисних справах.

 

 

2. Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомогає слід залишити дитину у спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, слід сказати їй про те, як вона вас засмутила, але не дивлячись на це ви її все одно любите і сподіваєтеся, що вона більше не поводитиметься погано.

 

3. Бути доброзичливіше, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли у дитини з’являється химерність, вертлявість, манерність в поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, переживає. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з ним за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

 

4. Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того щоб дорікати їй, читати мораль, слід виразити щире засмучення: “Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися”. Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити її гарним сином, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли само хороша поведінка стає метою, – влаштувати “День слухняності”, “День ввічливості” і ін.

У цьому віці потрібно:

 

5. Допомагати дітям в організації ігор та занять, знайти час разом прийняти участь в них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.

 

6. Пропонувати шести-семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри “в театр”, вигадування казок з продовженням “по ланцюжку”, творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізувати з паперу чарівну тварину і інше. Такі завдання стимулюють розвиток у дитини найважливішої складові, необхідні для переходу до учбової діяльності.

 

7. Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти вчаться, чому в школі учать, малювати з нею картинки, вигадувати розповіді на теми: “На уроці”, “Шкільна зміна” і інше. Сформувати у дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба себе вести на уроках, з вчителем, з однокласниками.

 

8. Виховувати у дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; включати їх в домашні справи та корисні заняття; допомагати їм, надавати приклад у виконанні. Корисне виконання завдань з самоконтролем. Для цього слід завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровими олівцем виконання доручень і добрих справ.

 

9. Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами в ученні. При необхідності радитися з вчителем.

 

10. Заохочувати учбові успіхи шести-семирічного учня: радіти разом з ним. Виражати це в словах: “Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!”.